За що молодий лейтенант отримав «Хмельницького», або Про командирську долю Василя Захарця

Телефон у кишені ротного ожив неприємним свистом міни, що падає. Усі мимоволі пригнулися й втягнули голови в плечі.

— Усе в порядку, це в мене такий дзвінок, — заспокоїв нас командир десантно-штурмової роти старший лейтенант Василь Захарець, натискаючи кнопку приймання виклику. — Записав півтора року тому на диктофон. Ми тоді під Новгородським стояли на Луганському напрямку. Обстрілювали зі ствольної артилерії майже щодня. На той час це було найпопулярнішим звуком на нашому ВОПі, от і вирішив його поставити замість мелодії дзвінка

29513585_414219462372645_423119349_o

Саме на ВОПі під обстрілами й почалася 2016 року офіцерська служба командира взводу лейтенанта Василя Захарця, випускника факультету підготовки спеціалістів ВДВ Військової академія міста Одеса. Бійці, особливо ті, за плечима яких уже був досвід війни, спочатку насторожено сприйняли появу нового комвзводу. «Ще молодий, зелений, може не впоратися!» — чув він іноді за своєю спиною репліки від бувалих і набагато старших за віком солдатів.

Він намагався не брати близько до серця такі висловлювання, хоча в глибині душі теж мав певні сумніви. «А якщо справді не впораюся?» — часто запитував він сам себе. Утім побоювання виявилися марними. Наступні події, а точніше, перше бойове хрещення, яке прийняв Василь як командир взводу, як кажуть, усе розставило на свої місця й допомогло йому міцно утвердитися в колективі й заслужити довіру та повагу підлеглих.

Уже через кілька днів після прибуття на передову молодий взводний мав змогу проявити свої найкращі командирські риси.

19692231_1147135022058942_1391238627_n

— Усе почалося під вечір, — згадує Василь. — Тільки-но на землю опустилися сутінки, на позицію несподівано налетів шквал вогню. Я наказав усім, окрім спостерігачів, сховатися в укриття. Сам також спустився в бліндаж. Насторожило, що вогонь був дуже щільний і характер «приходів» особливий. Цього разу російські найманці, крім стрілецької зброї й гранатометів, використовували 82-мм і 120-мм міномети, а потім почала стріляти й ворожа ствольна артилерія, імовірно, 122-мм САУ 2С1 «Гвоздика». Вогонь вели фугасними снарядами зі сповільнювачем. Після кожного розриву утворювалася незвичайна воронка, а на поверхні з’являвся невеликий земляний терикон. Снаряд не вибухав від удару об землю, а потрапляв на глибину до 1,5–2 м і там детонував, унаслідок чого земля піднімалася вгору. Все навколо здригалося внаслідок розривів. Я зрозумів, що в такий спосіб найманці намагаються знищити наші бліндажі та вогневі точки.

5552_p_06_img_0001_1

Однак найбільше лейтенант був занепокоєний психологічним станом солдатів. Деяким із них важко вдавалося зберігати спокій. І хоча паніки не було, настрій у більшості був пригніченим. Та й самого його злегка лихоманило. Чим потужнішим ставав обстріл, тим більше насторожених поглядів солдатів відчував на собі командир. Тієї миті він зрозумів, що в такій ситуації саме від його поведінки залежатиме дух і стійкість особового складу.

— Я дав команду розосередитися, а не бути разом в одному бліндажі, який після прицільного влучання міг стати для всіх братською могилою, — розповідає Василь. — Бійці перейшли в укриття по всій лінії ВОПу. Частину особового складу заступник командира взводу вивів на запасну позицію. Я з гранатометниками вирушив до спостережного пункту й звідти вже керував боєм. Потім віддав наказ посилити спостереження за флангами. Бо часто стрільба артилерії має відволікальний характер і прикриває вогнем просування диверсійної групи. І справді, через деякий час надійшла доповідь про те, що в балці на лівому фланзі оборони помічено рух противника, до того ж на відстані не більше як 100 м. Ми відкрили вогонь, і рух припинився.

dsc_0275

Обстріл ворожої артилерії тривав. Взводний Захарець вийшов на зв’язок із КСП роти й попросив про допомогу «старшого начальника». До цієї миті він уже чітко визначив, звідки бойовики ведуть вогонь. Через кілька хвилин за вказаними координатами було завдано удару. Одночасно лейтенант звернувся до сусідів, які займали позиції праворуч і ліворуч, і попросив допомогти вогнем із флангів.

Лейтенант навіть не помітив, як позаду залишилися хвилювання й страх, а найголовнішим було те, що люди, як то кажуть, вийшли зі ступору.

— Тоді Василь служив у моїй роті, — розповідає капітан Іван. — Дуже добре пам’ятаю подробиці того бою. Я перебував на КСП роти й бачив, що діялося на позиції взводу. Ворожа артилерія її просто зрівнювала із землею. Спостерігаючи за обстрілом, я побоювався, що цього разу без «двохсотих» не обійдеться. А коли вийшов на зв’язок із ВОПом, то командир взводу мене заспокоїв. Бадьорим голосом Василь доповів: «У нас без втрат». Аж від серця відлягло. Ну а коли наші артилеристи доповіли, що накрили позиції САУ противника, то вже виникла й гордість за свого підлеглого.

dsc_0186

За цей бій молодого лейтенанта було нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня. У складній бойовій обстановці він діяв холоднокровно й грамотно, що дало змогу уникнути втрат серед наших бійців і завдати точних ударів по ворогу. А згодом офіцера призначили ротним.

Нині 22-річний Василь командує обороною однієї з найважливіших ділянок Донецького напрямку. Побувавши на позиціях підрозділу, я переконався, що наші хлопці знають свою справу. Проходячи окопами, Василь слухає доповіді по рації й дає необхідні вказівки командирам взводів. Від його погляду не сховається жодна дрібниця. На одному з постів спостереження в біноколь він помітив деякі зміни в профілі захисної споруди опорника бойовиків. Як виявилося, на рівні другого поверху будівлі колишньої технічної підстанції, яку зайняли бойовики, збоку від вікна з’явилася ще одна бійниця.

— Раніше її там не було. Найімовірніше, вночі обладнали додаткову позицію для снайпера, — пояснює ротний. — Великих зусиль для цього не потрібно. Досить вибити зі стіни кілька цеглин, і амбразура готова. В очі не впадає, а от сектор обстрілу наших позицій збільшується.

Трохи згодом ми зайшли в бліндаж, де відпочивала зміна, яка повернулася із чергування. Як добрий батько розповідає про своїх синів, так із повагою офіцер розповів про багатьох солдатів свого підрозділу.

Олександр КІНДСФАТЕР, «Народна армія»

PS: Василь, твої друзі та знайомі військові журналісти, бажають тобі і надалі залишатися таким, нехай завжди всміхається військове щастя, крокує поряд бойова вдача та надійні люди! Ми впевнені, що ти станеш відомим і талановитим генералом. Слава ДШВ!!! 

Seo wordpress plugin by www.seowizard.org.