Українські десантники тримають позиції на «нулях». «Вдень – з лопатою, вночі – з автоматами!»

Українські десантники разом з іншими тримають позиції на приморському напрямку, фактично за околицями приморського Мaрiупoля. Нині саме там одна з найбільш напружених точок на південній частині лінії зіткнення.  Разючий перехід від мирних вулиць, відкритих магазинів великого міста до зруйнованого селища на Приазов’ї.
Півгодини руху – і перед очима геть інше життя. Зруйновані будинки, пробиті дахи, пусті вікна, порушені комунікації – війна спустошила селище, яке колись було мирним передмістям.

20Сьогодні там майже не залишилося жителів. Але десь там присутні наші військові, які щодня пильнують, щоб ворог не рушив далі. На командно-спостережному пункті – гарячий чай, інструктаж, військовослужбовець чекає для супроводу. Фотоапарат в сумці, автомат за плечем. Бронежилет і шолом.

Рушили затемно – частина шляху може прострілюватися противником. Вимикаю спалах на фотоапараті, приглушую екран – зайві блики небезпечні. Та й не певен, що сьогодні щось відзніму. Вимикаю мобільний телефон. Частину шляху проходимо з супроводжуючим ледве не бігом і пригинаючись. Від наших до ворожих позицій – пара сотень метрів. 

25–        Там! – супроводжуючий махнув рукою. – «Сепари» дуже близько, йдемо швидко і тихо! Добре, що вітер піднявся, менша вірогідність, що міномет відпрацює.
Заспокоїв.
Намагаюся не відставати. Крадемося. Ліхтариками не користуємося.
Підходимо. Ожила «радєйка» – супроводжуючий доповів про гостей.
Плюс-плюс. Зброю за спину.
Спускаємося під землю.
Знайомимося.
Куримо.

05Огледівся. Наш «опорник» вритий в землю, перекритий і замаскований. Прохолодно. Незвичне червоне світло не ріже очі. Так треба. Ми на самому «нулі». Відстань до ворога – до сотні метрів. Як вітер в наш бік, навіть чутно, як «сепари» копошаться на своїх позиціях.

Наші розповідають – зазвичай періодичні ворожі обстріли починаються надвечір і тривають затемно. По різному,  говорять бійці, то півночі тиша, то і вдень може прилетіти. Чергові спостерігачі на своїх місцях, пильнують  свої сектори.

Зброя і боєприпаси – наготові, під рукою. Всі зосереджені.
Бесідуємо, доки тихо.

40–        ВОГи 17-і, 25-і прилітають, стрілкотня, РПГ-7,  7,62, іноді 12,7 приходить рикошетами – військовослужбовець перелічує асортимент «прильотів» на опорник протягом декількох минулих діб.
Ми першими вогонь не відкриваємо! Але якщо є небезпека, у відповідь працюємо тим же самим калібром. Не мовчимо!
Чуємо  «прильот». Пара одиночних, «стрілкотня». З незвички почуваюсь якось незручно. Хлопці – до зброї і в окоп. Виглядувати марно – суцільна темрява, фотографувати не ризикую. 

250Вразило – бійці зайняли свої позиції тихо, злагоджено, без шуму. Чую – стиха перемовляються, передають, звідки і чим «насипають». Давно навчилися визначати калібр на слух. Уявляю, які нерви і яку витримку треба мати, щоб ніч у ніч, добу в добу позмінно нести службу тут, на «нулях», щохвилини ризикуючи нарватися на обстріл.  Справжні професіонали. Минуло десять хвилин. Тиша. Відбій тривоги. Всі повертаються. Всі цілі. Доповіли. Куримо.

–        Колектив злагоджений, навчений. Бувалий! – розповідають про своїх побратимів. Тут, на «передку», всі риси особистості розкриваються повністю, все видно як на духу – і хороше, і погане. Відразу видно, хто чого вартий! З нами  хороші перевірені люди!

Сміємося.

–        Чому ти тут?

–        У нас розуміють, чому ми тут. Ми захищаємо свою землю, щоб ця зараза не розповсюджувалася далі, щоб наші сім’ї жили в мирі! Є бажання вигнати нечисть, а вже потім повернутися до мирного життя. Вдома мене чекають рідні, сім’я, син чекає.

Чуємо голос. Озвався спостерігач – помітив якийсь рух в своєму секторі, просить дозволу відпрацювати. 

–  Продовжуй спостереження! 

Запитую, чим спостерігаємо за противником в темну пору? Боєць навіть не обернувся. Небагатослівний, без подробиць – ми оснащені, ми спостерігаємо і ми все бачимо, темрява нам не перешкода.
Вірю йому.
Запитую про відпочинок. Адже неможливо весь час чергування стояти на ногах. Місця для відпочинку – поряд, в укритті. Старший визначає черговість, при можливості – люди відпочивають. Сон – уривками, по парі годин. Нелегко.  Звикли.

… Наступного дня пройшовся нашими позиціями. Вдень – кипить робота. Військовослужбовці зайняті облаштуванням і укріпленням своїх позицій, місць проживання, утеплюють бліндажі, поглиблюють переходи, укріплюють окопи, облаштовують вогневі позиції. Копати. Копати. І ще раз копати.

59Польова кухня – теж під землею. Заглянув. Запах борщу. Їжа наливається в бачки і доставляється на позиції. Ситий – значить боєздатний.
Все повинно бути готовим до бою – і люди, і зброя, і позиції. Всі зусилля спрямовані на це. Нелегка, але необхідна робота. «Вдень – з лопатою, вночі – з автоматами!» – жартують десантники. Вони продовжують облаштовувати польовий побут і місця служби, щодень укріплюючи землю, до холодів.
Зима близько.    

Надвечір рушаю назад. Через декілька годин на КСП ділюся враженнями, скидую фото. Відбираємо кращі. Яскраві портретні фото залишаємо до кращих часів. У хлопців є своя робота – пильнувати за ворогом і адекватно відповідати на вогонь – вогнем. Від їх пильності, навченості, злагодженості залежить спокій великого приморського міста. І навіть більше.

 Наші воїни вже давно дали свої назви і своїм опорникам, і ворожим позиціям навпроти. Нові назви, цифри координат, незрозумілі чужим, за короткий час стали звичними для наших захисників.
А значить – українські десантники прийшли всерйоз і надовго.

Олександр Молодцов, Прес-служба 79 окремої Десантно-штурмової бригади ДШВ ЗС України

 

Seo wordpress plugin by www.seowizard.org.