ДШВ. Позиція «Сонце» – „…півцарства за кота!”

– Хлопці, ми так довго вже йдемо, що мені здається, ми зараз в Донецьку вийдемо.
Командир підрозділу сміється.
– Краще висадитися на парашутах – ми ж десантники, з неба в бій.
Група зупинилась. О, нарешті прийшли, – подумала я, але зась – знову вирушили вперед. 

– А що, ми ще не прийшли?

Хлопці знову сміються. Напевно думають приперлася, показуй їй тут все.
– Ходімо.
Заходимо в глибокий окоп та йдемо, йдемо, йдемо, йдемо, а я все оглядаюся та й думаю – скільки ж днів хлопці копали цей окоп? У мене навіть в голову не вкладається, це ж не один метр, при тому ж скрізь ростуть дерева та стирчать коріння.
Врешті-решт дійшли. На спостережному посту нас зустрів солдат, доповів командиру обстановку. Потім звернувся до мене:
– Ось дивіться, бачите – це вже не наші друзі.
– Ого, так близько.
Зовсім близько, 400-500 метрів, і вже чужі окопи. Саме з них, кожної доби, особливо вночі, наші воїни отримують від російських окупантів «подарунки» у вигляді обстрілів з автоматів та кулеметів.
Навкруги поле, по якому через кожних 100-200 метрів стоять таблички «обережно міни».
Хлопці для свого перебування на позиції, назвемо її «Сонце», облаштували все по домашньому – кухня, місця для відпочинку, міні-кімнатка для особистої гігієни та, звісно ж, кабінет для командира. Начебто, нічого дивного, але все це облаштовано глибоко під землею. В планах – побудувати ще й лазню.
На позиціях воїни не самі – майже у кожного є своя домашня тварина. Хлопці говорять, що з ними легше, про дім нагадують. Собака «Кума» та пару котів завжди поруч.
– Забирайте з собою цього кота, – запропонував мені один боєць.
– Цей кіт у нас найдорожчий, ми за нього півтори тисячі заплатили.
Нічого собі, думаю я, кіт сидить на позиції, миршавенький такий, ледве дихає і тут – півтори тисячі. Щось тут не те. Витримавши майже театральну паузу, солдат розповів мені історію спасіння малого «муркотика». Виявляється, що велика собака цього кота погризла і хлопці мусили провести «рятувальну операцію».
Один із бійців завіз його у ветлікарню, в сусіднє селище. Там котику зашили рани, полікували – перебинтували поламані ребра. Лікування виявилося не з дешевих, але хлопці скинулися грошима та оплатили його. Зараз мурчик поправився та бігає з хлопцями на спостережний пост.
Під вечір нас пригостили супом, який приготував «універсальний солдат» – медик-кухар-стрілець: якщо потрібно – полікує, для всіх бійців «Сонця» наготує їсти, а коли потрібно – стоїть на спостережному посту.
– Док, Ви – геній кулінарії, я в житті смачнішого не їла.
– Рецепт простий: тушонка, картопля, морква, цибуля, вода і сіль з перцем. Просто і легко. Головне – куховарити з душею.
Вечір. Перший обстріл у наш бік – хлопці спостерігають, доповідають, але у відповідь не стріляють. До самого ранку ворог, з періодичністю 30-40 хвилин робив прострілки – боїться…
Світанок ми зустріли з першим снігом та тишею…

Разом переможемо!

Слава ДШВ!

Юлія Федоренко, прес-група ОТУ «Схід»

dsc_8288 dsc_8308 dsc_8276

Seo wordpress plugin by www.seowizard.org.