Надившись в очі побратимам, я прийняв рішення стати психологом

Яскраве сонечко, білі пухнаті хмаринки, схожі на невибагливих тваринок з дитячих малюнків. Теплий, тихенький вітерець. Краса Донбасу. І раптом серед цієї краси, з’явилося щось не зрозуміле.

Придився, безпілотний літальний апарат, як в нас кажуть «пташка». За секунду, він вже зник так же швидко, як і з’явився. За декілька секунд, вже доповідав «на гору», що над нами невідома «пташка». Спостерігаємо далі… Раптом, тишу прорізав свист, вибух, каміння та земля полетіли у різні боки, знову свист і знову розриви. В укриття! Команда в укриття! А свист все не закінчувався. Вже після 10-го, 20-го навіть збився з рахунку, – пригадує своє перше бойове хрещення старший солдат Олег Близнюк, який разом зі своїм підрозділом тримав оборону поблизу Горлівки.

«І знову тиша…Ті самі білі хмаринки, той самий теплий вітерець, наче нічого не трапилося, наче не було тих клятих мін 120-го калібру, що кремлівські найманці випустили по позиціям наших оборонців. Це вже згодом, ми нарахували 58-м розривів від «стодвадцяток», – пригадує Олег.

«Не можу сказати було страшно чи ні, мабуть все таки страшно, але зловив себе не на відчутті страху від масивного ворожого обстрілу, а на думці, що нічого в них не вийде. Я прийшов захищати своє, я на своїй території, тому вибачте, «сєпари», але жити я буду довго і щасливо, а ви, або забирайтеся щонайшвидше, або…», посміхається десантник.

Старший солдат Олег Близнюк на війні з 2015 року. Рішення було тверде і виважене. Батьки, навіть не намагалися стримувати сина, бо ще з дитинства виховували його, як справжнього чоловіка.

«Я з дитинства мріяв стати десантником. Небо, парашути, постійні тренування, марш-кидки, романтика. І вибір військової частини також не випадковий. Тільки 25 бригада ДШВ. Бо наша частина славиться не лише кількістю героїчних хлопців, вона єдина в Україні здатна десантуватися парашутним способом майже повному складі», – з гордістю продовжує спілкування Олег.

«А далі Зайцеве, Авдіївка, Луганщина, одним словом війна… Війна, на якій, нажаль гинуть люди, не просто люди, брати. Бо роки проведені пліч-о-пліч у окопах, під шквалом куль роблять з будь-якого підрозділу справжню родину.

Змінюються і ті, що вижили, що пройшли пекло війни…Наче все добре, але очі…Видають очі, у кожному погляді металевий блиск і біль…біль за загиблими побратимами, біль від зруйнованих міст, біль за сиротливих дітей, за вдов і матерів…біль…Надившись в очі побратимам, я прийняв рішення стати психологом. Військовим психологом. Але залишити свій підрозділ не вистачило сили, війна триває і я потрібен тут, на передовій», – закінчує нашу розмову старший солдат Олег Близнюк.

Але мрії здійснюються! Олег все ж таки вступив до вишу і здобуває омріяну освіту психолога на заочній формі навчання так і не залишивши свою другу родину, десантну роту.

Тетяна Заріцька, Прес-служба 25 окремої повітрянодесантної бригади Десантно-штурмових військ ЗС України

Seo wordpress plugin by www.seowizard.org.