Ми розуміли, що це «квиток в один кінець»…

Ворожі обстріли завдавали чимало горя, забираючи найцінніше — людські життя. Російські окупанти не жаліли ні старих, ні дітей. Тож виявлення розташування мінометної обслуги противника було чимось більшим за чергове завдання. Щоб здобути таку інформацію, потрібно не лише досконало знати мову ворога, а й мати неабиякий акторський талант і психологічну витримку.

Його впевненість переконувала, а стати своїм серед чужих допомогла заздалегідь обдумана легенда. І дуже скоро українські розвідники знали точні координати ворожих мінометників…

Час від часу таких ризикованих зустрічей з бойовиками на війні просто не уникнути. Особливо розвідникам, які діють у ворожих тилах. У таких випадках головне — не запанікувати, витримати психологічне навантаження. Адже чимало завдань у зоні проведення антитерористичної операції виконуються не лише зі зброєю.

Це неписане правило  командир парашутно-десантного батальйону 25-ї окремої Дніпропетровської повітрянодесантної бригади майор Еміль Ішкулов засвоїв ще на початку війни з російським агресором. Тоді, кривавого 2014 року, він разом із своїми побратимами-десантниками неодноразово брав участь у складних і небезпечних операціях. І саме тоді до молодого офіцера прийшло розуміння сенсу гібридної війни, коли для досягнення мети застосовуються всі можливі й неможливі засоби.

38910350_688997161469878_4797864372443545600_o

Стати військовим Еміль Ішкулов мріяв з дитинства. 2009 року закінчив Інститут сухопутних військ Національного університету «Львівська політехніка» за спеціальністю «Бойове застосування та управління діями аеромобільних підрозділів». Був призначений на посаду командира парашутно-десантного взводу 25-ої окремої Дніпропетровської повітрянодесантної бригади.

Він — гарний та трохи сором’язливий молодий чоловік. Його очі вражають… Не за віком серйозні вони випромінюють силу і ніжність, біль пережитого і рішучість. У нього погляд воїна, який знає, що таке справжня війна… Ім’я Еміль походить від латинського слова aemulus, що в перекладі означає «непоступливий». Утім у характері офіцера поєдналися неабияка мудрість, завзятість, воля та величезна доброта.

Позиції Збройних Сил України ворог атакував з усіх видів озброєння, яке щедро поставляли із сусідньої держави через неконтрольовану ділянку кордону, зокрема, під виглядом гуманітарної допомоги.

Припинити перекидання зброї й техніки, перекрити шлях в Україну «защітнікам руского міру» та відокремити бандформування «ЛНР» та «ДНР» можливо було, лише взявши під контроль державний кордон. На жаль, доступу до важливих висот Донецького кряжу та основних доріг Донбасу українські воїни тоді не мали. Тож командування вирішило захопити стратегічно важливу висоту — Савур-Могилу. Це дозволило б контролювати весь коридор південніше російського кордону.

Напередодні загони українських військовослужбовців неодноразово штурмували курган. Але ці спроби не були вдалими… Саме тоді, на початку серпня 2014-го, старший лейтенант Еміль Ішкулов разом із бригадними побратимами, військовослужбовцями 51-ї та 72-ї окремих механізованих бригад, а також бійцями добровольчих загонів отримали завдання вкотре йти на штурм.

— Моєму тодішньому командиру батальйону Євгенові Мойсюку та відомому Герою України генерал-майору Ігореві Гордійчуку («Сумраку») знадобилася не одна година, аби скласти дієвий та ефективний план, — пригадує заступник командира парашутно-десантного батальйону майор Еміль Ішкулов. — І ось нарешті штурм…

major

Для проведення операції комбат відібрав лише добровольців, розподіливши їх на два загони. Бійці добре розуміли, що це може бути «квиток в один кінець»… Перебіг подій нагадував голлівудський блокбастер. Український спецпідрозділ мав піднятися до вершини кургану. Зрозумівши наміри наших вояків, ворог оскаженів. Ні на мить не вщухали мінометні обстріли, місцевість навкруги затягнув їдкий дим… Усім здавалося, ніби тут відчинилися ворота пекла. Українські підрозділи зазнавали втрат, але про відступ годі було й думати.

Під прикриттям танків наші штурмові загони вперто наближалися до мети. Найважчий бій зав’язався біля верхівки Савур-Могили. Бойовики закидали наших бійців гранатами. Знову з’явилися загиблі й поранені… Моральний дух воїнів потребував постійної підтримки, адже нерішучість хоча б одного могла призвести до загибелі всього підрозділу. Бойовий дух підтримував командир батальйону Євген Мойсюк. Він віддавав чіткі та розумні накази.

— Тримайтеся, хлопці, такого шансу може більше не бути, — говорив рацією. — Треба їх дотиснути!

І бійці пішли… Снайпери та мінометники, змінивши позиції, не давали ворогу змоги застосувати стрілецьку зброю. Танкісти щедро посипали ворожі позиції снарядами, прокладаючи піхоті шлях до висоти. І ось нарешті — висота наша.

Недобитки ворожих загонів сповзали південними схилами кургану. Наші бійці не наздоганяли їх, аби не втягнутися в складніший бій. Тим паче, що місцевість, якою відходили бандити, інтенсивно прострілювали підрозділи російської регулярної армії та незаконні бандформування.

Щойно зайняли висоту, як потрапили під шалений обстріл із «Градів». Вночі гатила артилерія. Вочевидь, для ворога ці позиції мали важливе значення. На жаль, сховатися від шквалу вогню було досить складно. Адже проросійські «шахтарі» залишили після себе лише невеликі окопи метрової глибини. Про надійні укріплення годі й говорити. Але, дякувати Богу, ніхто не постраждав. На ранок стомлені, проте задоволені виконаним завданням, воїни вирушили далі…

— Бої не припинялися, всі добре розуміли, що війна швидко не закінчиться, — пригадує Еміль Ішкулов. — Загиблі, поранені, полонені, жертви серед мирного населення… На жаль, цього не уникнути. Та іншого виходу, як вчитися добре воювати, у нас не було. Адже ми мали захищати свій народ!

Можливість вкотре продемонструвати свої професійні здібності молодий офіцер отримав незабаром, коли йому доручили командувати підрозділом розвідників. Підлеглі — усі, як один, добре підготовлені, а головне — рішуче налаштовані бійці, готові заради перемоги на будь-які ризиковані дії. Саме так — тепло і з гордістю — розповідає Еміль про бойових побратимів.

Артилерія та міномети терористів не припиняли обстрілів. Ця погань, зайнявши дуже вигідну позицію, завдавала значних втрат підрозділам Збройних Сил України та мирному населенню. Найстрашніше, що від ворожих обстрілів гинули діти…

— Ми не могли байдуже спостерігати за цим, — говорить офіцер. — Після кожного такого обстрілу починали тремтіти руки, серце неначе зупинялося. У мене досі перед очима розтрощені домівки, заплакані очі маленьких діточок…

Нарешті розвідники Еміля Ішкулова отримали інформацію про можливе розташування мінометної обслуги, яка надсилала смерть нашим бійцям та цивільним мешканцям. З’ясувалося, що гатять із глибокого тилу незаконних бандформувань.

Змінивши військову форму на напівцивільний пошарпаний одяг, схожий на той, у якому воювала «армія» псевдореспубліки, вийшли в рейд. Заздалегідь приготували легенду. Вони, мовляв, новостворений загін ополченців, який щойно передислокувався в заданий район, усією душею бажають звільнити рідний край від ненависних «укропів».

Пошуки потрібної місцевості тривали декілька діб. Дякувати Богу, розвідникам вдалося без втрат та непоміченими пройти тилами. Бійці не спали ні вдень, ні вночі, метр за метром обстежуючи підконтрольну бандитам територію. І ось одного дня на перехресті двох невеличких вуличок зустрілися з групою озброєних чоловіків.

— Оце так зустріч! Я відразу розставив своїх бійців по позиціях, — пригадує Еміль Ішкулов. — Загін «сепарів» також зайняв позиції і був готовий вступити в бій. Але вогонь ніхто не відкривав. Ми з їхнім очільником, дивлячись один одному в очі оцінюючим поглядом, стояли на відстані витягнутої руки і мовчали. Жоден з нас не виказав ні страху, ні паніки. Тишу, яка немов павутиння обплутала нас, першим порушив я.

— Привіт, хлопці! Ви хто такі? Чим тут займаєтеся та хто ваш старший? — впевнено запитав я. Ватажок бандитів, трохи розгубившись, почав відповідати, хто вони і що тут роблять. Потім я чистою російською мовою, без жодного суржика, розповів нашу «легенду». Мовляв, наш героїчний загін ось уже тривалий час вірою і правдою служить на благо молодій республіці. Зараз виконуємо чергове важливе завдання…

Здавалося б, ідентифікувавши один одного, ми мали б розійтися в різні боки. Але я вирішив ризикнути. Ніби з власної цікавості запитав, чи не знають часом вони, де розташований мінометний розрахунок, що так добряче завдав жару «укропам»? І був неабияк здивований, коли відразу отримав відповідь з точними координатами ворожих мінометників… На тому й розійшлись.

Завдяки здобутим даним розвідувальна група під керівництвом Еміля Ішкулова знищила вогневу позицію ворога, врятувавши цим не одне життя бойових побратимів та мирних жителів Донбасу. За рішучі дії та мудре керівництво під час проведення антитерористичної операції майор Еміль Ішкулов нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, нагрудним знаком «За військову доблесть», медалями «Захисник Вітчизни» та «За військову службу Україні», орденом «Народний Герой України», а також 24 серпня 2019 року отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня.

молодший лейтенант Тетяна Заріцька

Прес-служба 25-ї повітрянодесантної бригади Десантно-штурмових військ ЗС України 

Seo wordpress plugin by www.seowizard.org.