Аналіз досвіду бойового застосування високомобільних формувань збройних сил США в операції «Спалах люті» («Urgent Fury») (Гренада, 25–30 жовтня 1983року)

Операція, щодо вторгнення в Гренаду отримала кодове найменування «Спалах люті». Планом операції передбачалися: здійснити висадку  морського і повітряного десантів та захопити важливі військові та адміністративні об’єкти Гренади, а після цього ліквідувати рух опору серед місцевого населення острова (рис. 1).

Морський десант було сплановано висадити  на північно-східне узбережжя острова, в районі аеродрому Перлз-Апрат, а повітряний  – на південному заході узбережжя, де будувався аеропорт Пойнт-Селайнз.  Час висадки було призначено на 05.00 25 жовтня 1983 року.  Висадка десантів мала  відбутися  одночасно.

В операції прийняли участь з’єднання та військові частини ВМС, СВ  і ВПС ЗС США. Зі складу 2-го флоту США були сформовані авіаносна і амфібійна групи, що налічували 11 бойових кораблів. Як десантні засоби американці використовувати більше 30 транспортно-десантних вертольотів і понад 20 піхотно- і танкодесантних катерів.

До складу повітряного десанту було включено два батальйони «рейнджерів»  (700 бійців) 75-го піхотного полку і двох бригад 82-ї повітряно-десантної дивізії (3100 бійців), а також частини і підрозділи забезпечення. Загальна чисельність повітряного десанту становила  5000 солдат і офіцерів.

2_1

Рисунок 1 Схема бойових дій підрозділів  75-го піхотного

полку 82-ї повітряно-десантної дивізії армії США

в операції «Спалах люті»

З 23 вересня по 2 жовтня 1983 року в таборі біля міста Ефрат (штат Вашингтон) батальйон «рейнджерів» проводив практичні заняття щодо щодо захоплення аеродрому в умовах, близьких до обстановки, що існувала в районі гренадского аеропорту Пойнт-Селайнз. У нічний час «рейнджери» здіснювали  висадку,  захоплювали злітно-посадкову смугу, звільнювали її від заздалегідь нагромаджених на ній перешкод, після цього займали кругову оборону і за їх сигналом на захоплений аеродром здійснювали посадку літаки військово-транспортної авіації з бойовою технікою та особовим складом [29].

 Зі складу ВПС для забезпечення десантної операції, були виділені  20  винищувачів, 3 літаки АВАКС, 60 військово-транспортних літаків С-5А, С-141 і С-130, літаки-розвідники RC-135, R-71 і Ul, a також літаки спеціального призначення АС-130 і ЄС-130.

З протилежного боку, у збройних силах Гренади налічувалося біля 1000 осіб, що входили до складу одного укомплектованого і п’яти кадрованих піхотних батальйонів, крім того на острові було біля 700 кубинських робітників, які прийняли участь у відбитті десанту. Бойових кораблів, літаків, танків і важкої артилерії збройні сили Гренади не мали. В районі будіництва аеропорту, в столиці Гренади і на висоті біля аеропорту Перлз-Апрат було встановлено кілька кулеметів 12,7-мм калібру та 23-мм зенітних автоматів.

  17 жовтня з військово-морської бази Норфолк вийшла амфібійна група, а 19 жовтня – авіаносна ударна група. Під час переходу морем дотримувалося повне радіомовчання. У цей час кілька літаків тактичної авіації здійснили переліт на аеродром Бриджтаун (острів Барбадос), розташований в 225 км від Гренади, з метою посилення угруповання тактичної авіації; на авіабазу Рузвельт-Роде (острів Пуерто-Ріко), віддалену більш ніж на 1 тис.км від Гренади, було перекинуто 8 тактичних винищувачів F-15 і 8 штурмовиків А-10. На авіабазу прибули 2 літаки-заправники КС-10А. Одночасно йшло зосередження військ і бойової техніки в районах Хантер (штат Джорджія) і Поуп (штат Північна Кароліна).

В ніч з 23 на 24 жовтня кілька розвідувально-диверсійних груп загальною чисельністю до 50 осіб були зосереджені на острові Барбадос і в цю ж ніч на 3-х вертольотах перекинуті на Гренаду для розвідки місць майбутньої висадки десантів. О 16.00 24  жовтня було отримано наказ про проведення операції “Спалах люті” і був підтверджений  час висадки морського і повітряного десантів – 05.00 25 жовтня.  З настанням темряви оперативне з’єднання  ВМС США, різко змінивши курс, попрямувало до берегів Гренади. На північ від острова з’єднання розділилося: амфібійна група попрямувала до східного узбережжя, в район аеродрому Перлз-Апрат, авіаносна ударна група  – до південно-західної частини острова. Через сильний туман перший ешелон десанту досягла берега тільки о 05.25. Берегових засобів радіолокаційного спостереження в цьому районі не було. Такий спосіб висадки десанту забезпечив тактичну раптовість. Протягом трохи більше години 18 вертольотів за підтримки бойових вертольотів здійснили висадку 400 морських піхотинців в районі  аеродрому Перлз-Апрат, а  інший південніше шляху, що пролягав  уздовж узбережжя до Гренвілла, хоча спочатку планувалося висадити  десант безпосередньо на злітно-посадкову смугу аеродрому. Але після того як, стало відомо про наявність двох 12,7-мм кулеметів в північній частині аеродрому, зона висадки  була перенесена  на 700 м південніше.

Перекидання бойової техніки, в тому числі і танків М60А, проводилася після захоплення аеродрому. Активної протидії висадці десанту не було. Після, нетривалого бою одна рота морської піхоти захопила аеродром, а друга блокувала резерви противника, щ обули розташовані в  с.Гренвілль.

 У зв’язку із несправністю навігаційної системи головного літака  і непередбачуванного для американського командування організованого опору захисників острова, висадка повітряного десанту «рейнджерів» на аеродром Пойнт-Селайнз була здійснена із запізненням на 30 хвилин. При підльоті до району десантування головний в групі літаків С-130, які прямували в бойовому порядку «колона», виявив несправність в навігаційній системі і відхилившись від маршруту, хотів перебудуватися в хвіст групи, поступившись функції лідера наступного за ним літаку. Однак не зрозумівши цього маневру, вся група пішла за головним літаком і літаки один за іншим зробили кілька кіл над районом висадки. Така помилка американських льотчиків дозволила збройним силам Гренади привести в бойову готовність засоби ППО на аеродромі Пойнт-Селайнз, в тому числі всі сім 23- і 12,7-мм зенітно-кулеметних установок.

  У зв’язку з тим, що тактична раптовість була втрачена і щоб уникнути великих втрат повітряного десанту його викидання проводилася з висоти 150 м замість запланованих 450. Таке рішення було прийнято ще й тому, що посилився до 14 м/с вітер при викидання десанту з великих висот міг знести їх в море.

  Викинуті на аеродром штурмові загони «рейнджерів», зайнявши кругову оборону, приступили до розчищення злітно-посадкової смуги і підготовці її до прийому військово-транспортних літаків. Одночасно дві роти «рейнджерів» здійснили обхід панівної над місцевістю висоти і за підтримки палубної авіації і літака АС-130 придушили ППО аеродрому.

 Американське командування вважало, що висадка на Гренаду відбуватиметься без протидії. Однак цього не сталося: американці всюди зустрічали рішучий опір. Особливо запеклі бої йшли в районах Пойнт-Селайнзу і Сент-Джорджес, де вогнем зенітної артилерії було збито 3 американські вертольоти. О 10.00 почалось викидання першої групи десантників зі складу 82-ї повітряно-десантної дивізії. Два парашутно-десантних батальйону були доставлені літаками С-141, на кожному з яких розміщувалося   по 140-150 десантників.

  О 12.00 опір захисників аеродрому Пойнт-Селайнз був придушений. До кінця дня злітно-посадкову смугу очистили і підготували для прийому важких літаків. Надалі війська і бойова техніка доставлялися на Гренаду посадочним способом.

Операція «Спалах люті» стала першою за часів Другої Світової війни великомасштабною повітряно-морською десантною операцією, в якій понад 30% угруповання здійснювали висадку з повітря. Успіх в операції був досягнутий завдяки  абсолютній перевазі американцівв силах і засобах, як на морі так і в повітрі.

Втрати сторін склали більше 130 вбитих і поранених американців та близько 400 захисників острова.

Таким чином, на основі аналізу  досвіду бойових дій високомобільного угруповання  75-го піхотного полку і  82-ї повітряно-десантної дивізії армії США збройних сил США  в операції «Спалах люті», можна зробити такі висновки:

а)  у зв’язку зі зміною обстановки в районі десантування, впроваджено практику використання запасного району;

б) під час планування, командування високомобільного угруповання уникало очевидних зон висадки, які, як правило, мало високий ступінь противника готовності протидії повтряним десантам;

в) впроваджено практику вибору районів висадки, площадок приземлення  якомога ближче до об’єктів захоплення, що сприяло досягнення максимального ступеню  раптовості  дій десанту і цим упереджувалася  відповідна  реакція противника, прицому підрозділи штурмового ешелону не виснажувалися перенесенням важкого озброєння  і вантажів  на значні відстані;

  г) під час підготовки операції, здійснювалось спільне комплексне навчання наземних і авіаційних підрозділів;

  д) під час планування захоплення об’єктів, враховувались заходи, що сприяли досягнення максимального ступеню  раптовость  дій, але слабкою стороною  цього способу атаки є  неможливість виправлення плану дій підрозділів після приземлення і складність організації взаємодії між ними.

Seo wordpress plugin by www.seowizard.org.